Євген Лисик. Інші

Господь сотворив їх іншими, відмінними від нас.
Вони мислять і сприймають світ не так як ми.
Проте вони теж страждають, боронять своїх дітей,
бувають часом безжальними та жорстокими,
а частіше беззахисними у світі людей.
Наш погляд на них – іспит людяності та співчуття.

Основою експозиції стали графічні та малярські твори Євгена Лисика, об’єднані анімалістичною тематикою, в якій автор все ж виражає глибоку палітру людських почуттів та емоцій.

«Є художники – зірки або комети, які спалахують на виднокрузі мистецтва і, посвітивши, згасають. Є також художники – планети, навколо яких обертаються шлейфи зірок, комет і астероїдів, творячи нові зоряні системи в галактиці. І одні і другі – потрібні.

Євген Лисик, безперечно, є в ранзі могутніх планет. Планета з вулканами і квітучими садами, з просторами пустель, висотами гір і глибинами таємничих криниць, з птахолюдами і рибозвірами. Ця, повна протиріч планета, ніколи не буде до кінця досліджена.

… Лисик досконало знав коней. Кінь був чи не улюбленою твариною, «рідною душею». Вчитель міг безконечно малювати коней в різних ракурсах. Згадував дні, коли ходив за плугом. Казав, що найкращою музикою для нього в дитинстві була пісня жайворонка.

Дружина Євгена Лисика розповідала, що перед смертю під вікном палати з’явилася пара коней з лошатком. Воно то відбігало, підстрибуючи, то безладно борикалося в траві, то знову тулилося до батьків. «Дивись, – сказала п. Оксана доньці, – як дивно, коні прийшли ніби попрощатися». «Вони прийшли за батьком», – відповіла Анна.»

Із спогадів Іванки Крип’якевич-Димид