кабі.net — записи з Літфесту — Павло Гірник
22.09.2009 | Автор: Efandy | 235 переглядів
Павло Гірник
Із Павлом Гірником у «Кабінету» вже своя історія стосунків. Два роки тому ми щиро шкодували, що Шевченківський комітет обрав лауреатом не його. Рік тому наступного дня після засідання комінету, дізнавшись від Жулинського «по-секрету» про присудження таки Гірнику Шевченківської премії, ми домовилися про зустріч, яка відбулася іще задовго до нагородження і офіційного розголосу. Для нього самого ця премія була найвагомішим визнанням, зважаючи на ім'я, що її легітимізує — небезпідставно його називають останнім продовжувачем «шевченківської» лінії в українській поезії.
Яким ми бачимо Павла Гірника рік потому? Які зміни принесла ця відзнака? Його частіше запрошують на виступи, частіше беруть інтерв'ю, запрошують до участі в різних комітетах. Водночас з'явилася у його поставі якась втома. Він став менш різким і категоричним, але відвертість не зникла і характерна щирість теж. Може, додалося трохи цинізму. Він продовжує жити між Деражнею і селом. Він далі втілює собою Поділля — від мови до темпераменту. Тож слухайте цікаву, хоч і коротку (через обмеженість часу на Форумі видавців) «кабінетну» розмову із Павлом Гірником, першу із записаних, де поет розповідає про таке:
— причини свого переїзду з Києва до села;
— відповідальність перед мовою;
— прочитав вірші «Художнику» і «Сад роззирається, небо чекає на повінь...»
— про самоспалення свого однофамільця Миколи Гірника (на могилі Шевченка, 1978 року);
— про мову як совість та історію народу й про поезію як молитву.
Podcast: Play in new window
| Download (Duration: 28:30 — 16.3MB)
Мітки: Гірник Павло
