Артцентр “Дзиґа” складається із галереї сучасного мистецтва, концептуальної кав’ярні та крамниці.
Місією артцентру є послідовна підтримка, розвиток і популяризація сучасного мистецтва.
“Дзиґа” декларує пошук складних та актуальних мистецьких практик.
Артцентр “Дзиґа” є експериментальним майданчиком для молодих митців та відкритим простором для пізнання мистецтва.
Ми прагнемо бути місцем, що провокує думки, відкритим мистецьким середовищем.
Ми сподіваємось, що ви приєднаєтесь до пізнання мистецтва, ідей та питань нашого часу.
“Дзиґа” – тримається, бо крутиться!
Історія
Архівні тексти про МО «Дзиґа»
Засноване в 1993 році в результаті об’єднання середовища громадських діячів Студентського руху періоду здобуття Україною незалежності («Студентське братство» 1989 – 1993), такими діячами (Маркіян Іващишин, Андрій Рожнятовський, Ярослав Рущишин) та відомими львівськими митцями (Сергій Проскурня, Влодко Кауфман).
У березні 1997 року в колишньому монастирі Домініканів відкрилась галерея сучасного мистецтва “Дзиґа”, яка стала фізичним центром «дзиґівських» ініціатив.
В активах об’єднання найбільш безкомпромісними і відповідно найбільш продуктивними є такі проєкти: «Фестиваль андеграунду «ВиВИх», фестивалі «Свобода Вибору», «УМХ – 93», «Jazz Bez», «Fort. Missia», «Флюгери Львова», «Metro Jazz», «Pink Slow», «Проект Є», «Новий Ноїв Ковчег», клуб «Лялька», «Слухай Українське», заснування та продюсування альтернативної радіостанції «Radio Iniciatyva 102,5 FM», опозиційної газети «Львівська газета», літературного журналу «Четвер», Тижня актуального мистецтва «7», Днів Перформансу у Львові, міжнародного проєкту «L²» (Львів – Люблін) та багато інших менш масштабних проєктів.
Ідеологічним, фізичним та матеріальним центром «Дзиґи» є її галерея у Львові на вулиці Вірменській 35.
Феномен “Дзиґи”
Послуговуючись модним “індикатором” “формат – не формат”, “Дзиґу” ідентифікують як “інший формат”, – інший, бо ні на що не подібний та оригінальний. Адже “Дзиґа” бунтує проти масовості та конформізму, проти маргінальної шароварщини, стереотипів та пасиву, пересічності, байдужості та “совковості”.
Одна з її заповідей – креатив. Йдеться про творчу активність насамперед Духу, що за певних умов матеріалізується під брендом “Дзиґи”, а потім, стаючи самодостатнім, відокремлюється від неї. “Але “Дзиґа” – це не кузня кадрів, ” – зауважив Маркіян Іващишин, засновник мистецького об’єднання.
Це створення ПРОЦЕСУ. Важливо, щоб люди мали куди приходити. Ми мусимо їх стимулювати. Головне – ота інтенсивність, щоб процес не зупинявся.
Важлива також різноплановість у жанрах: художники співіснують із музикантами, актори – із письменниками і т. д., тобто безліч комбінацій… Це і є культурне життя, яке повинно бути активним. У нашому львівському середовищі ми маємо певний вплив, не знаю, наскільки він розповсюджується на всю Україну… А чи диктуємо правила у культурній сфері? Ні, ми тільки, можливо, готуємося диктувати, щоб від нас розповсюджувалися ідеї.
“Дзиґа” – це епіцентр ідей. Безсумнівно. Це perpetuum mobile витворення нових концепцій, напрямків, стилю, смаку, моди, зрештою. (Якщо колись буде створено машину часу, то цілком ймовірно, що ініціатором стане “Дзиґа”). Мало того, вона формує не тільки концепції, а й середовище, в якому ці концепції матеріалізуються, тобто той львівський екзотичний навіть для українців environment, поза яким чуєшся як риба без… усмішки. (Саме перед “Дзиґою” встановлено перший в Україні пам’ятник Олега Дергачова усмішці або „Риба, яка усміхається”).
Для „Дзиґи” не існує стелі витривалості – є просторе небо необмежених можливостей. Але це водночас і дезорієнтує. І навіть лякає. Такий надмір свободи – для сміливців. Тож, якщо ваші крила з воску, даруйте…
„Дзиґа” не ставить жодних планок, бо не обмежується планками – лише совістю та мораллю. Вона – це те, що за межами рамок і часом поза межами можливого. Але хто не ризикує, той…
Філософія „Дзиґи” – це коли два на два дорівнює… інсталяція, джаз, мрія, горизонт, та що завгодно, але не чотири і не п’ять. Це арифметика малярства, музики тощо… Словом, „дзиґівська” харизма – органічна, епатажність – природна, легендарність – правдива і закономірна. Якщо вона трохи й монопольна та егоцентрична, то має на то цілковите право. „Слухай українське!” – і годі! Правила гри, в яку грають „дзиґівчани”, вони ж і вигадують, відтак можуть їх змінити коли завгодно.
„Ідеологія “Дзиґи” – не займатися жанрово окресленими проєктами чи одноплановими скеруваннями, – говорить Влод Кауфман, митець, „людина, хвора на мистецтво”, як він сам себе називає. – Тут є і музика, і мас-медіа, і візуальне мистецтво, і театр. Чим далі, тим стає тяжче, але водночас чим далі, тим ми стаємо загартованішими, маємо вже якесь підґрунтя і базу, яка дає нам можливість проаналізувати принципову ситуацію не тільки у нас, а й закордоном.
Ми починаємо аналітично з’ясовувати, що воно собою являє, як із ним працювати і як його подавати. Про якийсь артринок говорити поки що зарано, бо є ще багато проблем, починаючи від української ментальності, закінчуючи несформованою фінансовою політикою несформованої держави.
Але наразі є період дуже прискіпливої та рутинної роботи, тяжкої, але цікавої… Єдине, що ми тоді, на початках, мудрого зробили серед усіх, хто вирішив серйозно працювати з мистецтвом, – не спалювати за собою мостів. Тоді в нас був дуже потужний комерційний напрямок. Проаналізувавши ситуацію, ми дійшли висновку, що все-таки, найближчим часом мистецтво не зможе себе окуповувати, і це, зрештою, провальний проєкт”.
“В принципі, ідеологія ніяк не змінилася, – впевнений Маркіян. – Було багато спокус, але нам вдалося їх обійти. Була спокуса стати комерційними, спокуса заспокоїтися на тому, що вже реалізовано.
Але нам, якось, вистачає внутрішньої сили волі започатковувати нові проєкти, вони не завжди мають продовження, але важливо те, що вони були”.
„Дзиґа” акцентує на особистостях, а не на особах. Тому їй властиве трактування творчості не тільки у вимірі творчому, мистецькому, але насамперед через контакт із людьми. „Дзиґа” – це держава в державі, мешканці якої – інтелектуали та митці. Чим не утопія? А відтак не міфологема? Приклад культурної глобалізації зі знаком плюс?
«Дзиґа» — це креативна площина, в якій народжуються та реалізуються різноманітні ідеї, проєкти та мистецькі акції, що мають резонанс далеко за межами Львова та України.
«Дзиґа» бунтує проти масовості та конформізму, проти маргінальної шароварщини, стереотипів та пасиву, пересічності, байдужості та несмаку. Або не бунтує, а споглядає, інколи. Основні її принципи: свобода самовираження, поміркована соціальна відповідальність, креативність, плекання власних комплексів, рух та надмірні амбіції, і головне – суб’єктивність.
«Дзиґа» – це створення ПРОЦЕСУ.
Проєкти: Серед безлічі культурно-мистецьких проєктів, здійснених «Дзиґою» можна відзначити вже традиційні щорічні джаз-фольковий фестиваль «Флюгери Львова», джазовий фестиваль «Jazz Bez», етнофестиваль «Підкамінь», «Тиждень актуального мистецтва», українсько-польський культурний обмін «L2» літературний інтернет-музей «Живі голоси»…
За час діяльності об’єднання організувало та провело велику кількість творчих акцій, часто залучаючи до їх втілення провідних мистців не тільки України, але й Польщі, Австрії, Словаччини, Чехії, США, Росії, Японії… і тепер можна сміливо сказати, що „Дзиґа” ідентифікує Львів, а не Львів „Дзиґу”.
В медійному просторі «Дзиґа» заснувала перше в Україні неформальне радіо «Радіо Ініціатива» звідки вийшли такі відомі постаті української журналістики та публічного життя, як: Роман Чайка, Михайло Барбара, Марта Більська, Оксана Горелик, Кость Бондаренко, Тарас Батенко, Юрій Шаріфов та ін. Також «Дзиґа» виступила засновником тоді опозиційної «Львівської Газети».
«Дзиґа» стала першовідкривачем багатьох «зірок», музичних груп та проєктів («Пікардійська терція», «Океан Ельзи», «Мертвий Півень», «Вогні Великого Міста», «Dzyga Jazz Quintet», Руслана та ін.).
Найбільш популярним літературним проєктом «Дзиґи» став журнал «Четвер», редактором якого є авангардовий український письменник Юрій Іздрик.
Окремим проєктом, чи навіть окремою легендою, став клуб «Лялька». Боївка музичного андеграунду проіснувала з 1998 до 2008 рр. і добровільно зникла, чи радше пішла в мандри, щоб при нагоді відродитись. «Дзиґа» вирішила, що краще залишити міф «Ляльки», аніж перетворити її на нудний конформістський клуб чи атракцію для туристів.
Галерея «Дзиґа»: ART-terra сучасного мистецтва для художників, які своїми творіннями долають простір, обмежений чотирма стінами, наповнюючи його живописом, графікою, скульптурою, інсталяціями, перформансами, хепенінгами, іконописом, словом, своєю душею, енергетикою та харизмою…
ВиВих
ВиВиx — молодіжний фестиваль альтернативної культури та нетрадиційних жанрів мистецтва у Львові. Відбувся двічі: у 1990 і 1992 роках.
По суті, перший фестиваль вільного мистецтва і свободи загалом в Україні.
Лялька
Клуб,1990-х і 2000-х років, який був одним з осередків неформальної молоді у Львові. В «Ляльці» проходили презентації книжок та проєктів, які не відбувалися більше ніде. Клуб був чи не єдиним місцем, де можна було відірватися під записи Nirvana та Black Sabbath чи drum`n`bass. А ще Лялька була місцем, з якого починали майже всі існуючі тоді львівські гурти. Багато львівських діджеїв так само грали свої перші вечірки саме тут.
Вавилон
Свій початок кафе “Вавилон” бере із дзигівського закладу, що був розташований у пороховій вежі наприкінці 80-х. Тут Дзиґа вперше впровадила так звані клубні картки, які були способом “фільтрації” публіки. Крім “своєї” атмосфери, тут відбувалися прикольні концерти та проєкти.
Львівська богема на світлинах Віля Фургало
Митець, котрий просто фотографував людей на вулицях. Віль бачив світ через об’єктив, і це було справою його життя, хоч періодично влаштовувався на роботу «за фахом». У спадок усім, хто потрапив у об’єктив його фотокамери та улюбленому місту Віль залишив тонни плівок, які тепер відновлюють і оцифровують йоо друзі – Андрій Поляков та Ігор Нікітін.
Jazz Bez
Jazz Bez — міжнародний джазовий фестиваль, що відбувається щорічно на початку грудня. Засновником фестивалю є Мистецьке Об’єднання «Дзиґа». Щороку до організації фестивалю приєднується Консульство Польщі у м. Львові, Польський Інститут у Києві, Центр Культури м. Перемишля, Мистецьке об’єднання «Коза». Одна з найбільших джазових подій України та Польщі. Це транскордонний джазовий марафон, який поєднує десятки міст, сотні музикантів, тисячі меломанів, безліч кілометрів та ще більше відтінків джазу. Фестиваль розпочався 2001 року із концертів у Львові та Перемишлі. За 15 років на фестивалі відбулися сотні концертів, утворилися десятки міжнародних проєктів, а кількість музикантів, що грали на «Jazz Bez» перевищила тисячу!
Організаційним та ідеологічним центром фестивалю є м. Львів. Крім Львова, концерти фестивалю проходили в українських — Тернопіль, Рівне, Київ, Севастополь, Харків, Суми, Луцьк, Ужгород, Івано-Франківськ, Мостиська, Краматорськ та польських містах — Перемишль, Санок, Люблін, Ярослав, Новиця. З 2018 року до організації заходу долучилися 32 Jazz Club/Old Fashioned Radio (м. Київ).
Флюгери Львова
Історія Флюгерів Львова почалася майже двадцять років тому. Як проєкт, який демонструє мультикультурність Львова, що була мало помітна у культурі у 2000-х розповідає Маркіян Іващишин, засновник події – “У певний момент почало здаватися, що ми втрачаємо місто, тоді ми придумали Прокидання, “поки туристи ще сплять, ми вже бавимося”. Час стрімко змінився, та не зміниться у цьому фестивалі те, що це для львів’ян, як для основних гравців на сцені та біля неї. Наче Свята вечеря – є в першу чергу родина, хоча гості теж приходять, але не впливають на страви, та те, що на столі.
Гранди мистецтва
Проєкт являв собою низку концертів, що проходили у Львівській Опері в 1998-1999 роках. Вони поділялися на цикли: “гранди опери”, “гранди балету”, “гранди музики” і “гранди театру”. Арт-продюсером проєкту був режисер Сергій Проскурня.
Дні Мистецтва Перфомансу у Львові
Дні Мистецтва Перфомансу у Львові – єдиний фестиваль арт-перфомансу в Україні, який щороку демонструє унікальні перфомативні практики та є простором спілкування перфомерів різних культур, поколінь та шкіл.
Дні Перфомансу народились 2008 р. на Дзизі.
Четвер
Четвер — у минулому літературно-мистецький журнал концептуального спрямування за визначенням його фундаторів — часопис «тексту і візії» заснований у 1989 році та вперше виданий у 1990 році. Головним редактором та засновником був Юрій Іздрик Останній номер журналу №30 вийшов у 2008 році, всього журнал видавався у 1990-1997 та 1999-2008 роках.
Fort.Missia
Fort.Missia (Фортмісія) — щорічний фестиваль мистецтв, що відбувався у 2009-12 роках біля села Попович, неподалік українсько-польського кордону. Назва фестивалю пов’язана з місцем, де проводили: біля Попович розташовані форти Перемишльської фортеці часів першої світової війни. Ця територія є закритою для відвідувачів, тож фестиваль є чи не єдиною нагодою побувати на оборонних спорудах. Вхід на фестиваль безкоштовний.
Головною ідеєю фестивалю є «мистецтво на руїнах війни». Один із його організаторів Юрко Вовкогон пояснив це так: «Ми живемо і мусимо творити, пам’ятаючи про відповідальність за життя власне, і за життя інших». Куратором мистецької частини є Влодко Кауфман.
Радіо “Ініціатива”
Перше альтернативне львівське радіо, створене наприкінці квітня 2000-го року, яке транслювало рок і альтернативну музику. Слоган — «Радіо, якого вам бракувало».
Студентське Братство
Мистецьке Об’єднання «Дзиґа» було засновано у червні 1993 року членами Студентського Братства м. Львова (Маркіян Іващишин, Андрій Рожнятовський, Ярослав Рущишин, Андріан Кліщ) та відомими львівськими митцями (Сергій Проскурня, Влодко Кауфман).
Студентське Братство з’явилося раніше офіційної дати заснування. Спочатку діяла підпільна мережа, організована студентом Маркіяном Іващишиним, яка співпрацювала з вже легальним «Товариством Лева». У 1988 — на початку 1989 року з’явилися організації Студентського Братства у навчальних закладах. З 1988 року активісти організації розпочали протести за право проходити військову службу на території України.
25 травня 1989 року у м. Львові Студентські Братства навчальних закладів створили Студентське Братство міста Львова — першу незалежну українську студентську організацію. Головною метою її діяльності стало об’єднання студентської молоді для боротьби за Незалежність України.
Наприкінці 1980-х років Студентське Братство починало свою діяльність з політичних страйків (починаючи з заходів до виборів у ВР СРСР, виборів до місцевих рад всіх рівнів (1989-90 рр.)), акцій громадянської непокори через арешти активістів організації; брало участь у організації «Живого ланцюга» до річниці Дня Соборності України (22.01.1990 р.); Собору Української Духовної Республіки в Коломиї, з’їздів Української молоді Христові 1990-91 років; було організатором Студентської революції на граніті; випуск самвидаву (газети «Братство», “Грюндік”, “Віко”, «Хід» та інші).
Студентське Братство співпрацювало з Українською Студентською Спілкою, зокрема свого часу навіть об’єдналося з нею у Спілку Українських Студентів. Проте між ними були суперечності.
Організація проводила численні культурно-просвітницькі та мистецькі заходи (відновлення українських народних традицій, встановлення пам’ятників Українським січовим стрільцям, воякам дивізії «Галичина» (26 травня 1991 року відбулося відкриття та освячення), українському козацтву в центральній та східній Україні; фестивалі «ВиВих» (1990, 1992 років), «ШевченкоФест», проєкт “Кращий студент року і т. д.. Після здобуття Україною незалежності Студентське Братство працювало далі над справою побудови сильної незалежної Української держави, активно діючи у студентському середовищі на національно-патріотичних засадах.
Члени організації відзначались активною громадською позицією і були в авангарді подій, які змінювали історію нашої держави. Саме завдяки об’єднанню спільних зусиль різних поколінь Студентського Братства було організовано роботу ГК «За правду!» (2000—2001 рр.), Україна без Кучми, ГР «Чиста Україна» та кампанії «Пора!» (Помаранчева революція, 2004—2005 рр.).
Діяльність Студентського Братства не обмежувалась лише активною суспільно-політичною роботою. З часу створення одним з найважливіших напрямків діяльності Організації стало відродження та популяризація серед молоді і старшого покоління українських народних традицій. Так, традиційними для Братства впродовж років стали такі акції як „Різдво для Сходу”, Свято Купала, «Андріївські вечорниці», різноманітні мистецькі заходи гаївки тощо. За цей час в Студентському Братстві сформувались і свої, «братські» традиції, які об’єднали цілі покоління членів організації.