Євген Равський: Народився в 1966 році у Львові. У 1984 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка в Києві, а з 1993 року починає активну виставкову діяльність. Крім живопису і графіки він також дизайнував обкладинки музичних альбомів («Піккардійська Терція» та «Плач Єремії»). Як великий шанувальник європейського Ренесансу та Бароко, Равський велику увагу приділяє живописній світлотіні й створює реалістичні образи персонажів безпосередньо зі своїх знайомих та друзів. Роботи художника зберігаються у Львівській галереї мистецтв, Музеї Сучасного Образотворчого Мистецтва, у приватних колекціях України, США, Норвегії, Німеччини, Польщі, Росії, Естонії та Нідерландів. Живе та працює у Львові.
Жінка як образ героя
Особливістю цієї виставки є те, що вона представляє живописні та графічні роботи різного часу, які об’єднує спільна тема міфу. Але не тільки. Спільною для цих робіт є також образ жінки, яка постійно «мігрує» між реальністю та міфом, між казкою та сьогоденням.
У 1990 році Равський виконав серію монументальних графічних робіт, які були виставлені у Львівській картинній галереї (відділ на площі Митній, тепер «Музей Пінзеля»). Частиною цієї серії були роботи, які показували біблійну Далілу (текст шістнадцятого розділу Книги суддів), прекрасну філістимлянку яка відібрала у міфологічного героя Самсона силу відрізавши йому пасмо волосся. Після підступного вчинку Даліли могутній Самсон втратив силу, був схоплений, осліплений та ув’язнений. Цей сюжет часто ставав предметом зображення в образотворчому мистецтві, художників захоплювала не лише біблійна історія, але й магічна сила жінок, за якою вбачали надприродні сили. У 1500 році Андреа Монтенья намалював цей сюжет із деревом, на якому вказав foemina diabolo tribus assibus est mala peior», себто обізвав жінку «чортом». У 17 ст. Рубенс малював сцену з Далілою у борделі, підкреслюючи силу людської пристрасті червоним кольором її покрову.
Богослови зазвичай вказували на те, що історія про Самсона і Далілу демонструє слабкість людини, яка повинна підпорядкувати надмірні емоції розуму і вірі, інакше може загинути. У картинах Равського 1990-х Даліла дійсно виступала як образ жінки, що домінує над чоловіком, жінка-краса і жінка-диявол. Цей образ сильної жінки отримав нове трактування починаючи від 2014 року. Равський почав малювати міфічних амазонок, жінок-воїнів які захоплювали уяву від найдавніших часів. Ці амазонки одночасно є міфічними і реальними, це данина жінкам-воїнам новітньої української війни. Але в картинах Равського показані вони не войовничо – тут міф про амазонок переплівся із біблійними сценами страждання Христа. Таким чином виставка представляє трансформацію образу жінки і нашого світу від одного міфу (жінка-диявол) до міфу іншого (жінка-спаситель).
А що там у тіні?
На виставці творів Євгена Равського поєднані різні роботи: як виконані у минулому, так і актуальні праці, які опрацьовують міфи: античні, біблійні й сучасні. Кожний образ, хоч і взорувався на реальній моделі, усе ж показує певні емоційні стани, тому перед нами не портрети, а радше алегорії чи метафори («узагальнені образи», як писала Космолінська). Тож «розп’яття» тут не зазіхає на християнське трактування, це радше образ жертви, як і «пієта». Це конвенційний сюжет, який опирається на традиційну іконографію, але має іншу ціль. Не випадково тут фігурують жінки як втілення емоційності, бодай з чоловічої перспективи. У історичному міфі жінка виступає амбівалентною істотою – вона і бажана і небезпечна, і слабка і всесильна одночасно.
Тож картини Равського запитують, а ким є жінка? Ким є герой? Ким є людина? З ким бореться святий Юрій? Чи хотіла Марія бути Богородицею? Чи боявся Самсон Далілу? У багатьох образах ми можемо віднайти своєрідні тіні, потрактовані художником як «відбитки» реалістичних форм. Про що вони можуть говорити? Очевидно, про амбівалентність. Цю ж суперечливість і неоднозначність підкреслюють рисунки Равського, які стають свідченнями і образами безлюдних руїн, показують сліди людської життєдіяльності, земних конфліктів. В них скупа візуальна мова, лише лінія і форма, дерева і шахти, знаки і запитання… Про них не треба говорити, на них треба дивитися і думати.
Богдан Шумилович